Еще немного биофака.

[refling]

Не то чтобы очень веселая, но занятная история из будней студентов нашего любимого КНУ.
Как кратко сформулировала я для себя ее итог -
1) Хочешь сделать что-то хорошо - сделай это сам. Не получается самому - что же, всегда есть вероятность лажи.
2) Если лажа случилась и ударила по тебе - нужно разбираться и говорить об этом.
3) Если причина лажи - ты, умей признать ошибку.

Взято со страницы Виталика Дашковского.

Часть первая, недовольство.

Часть первая, недовольство: vk.com/dashkovskyy?w=wall72404581_14315

Кажуть, що жарт повторений двічі не смішний. Але от живу і не перестаю дивуватись. Трошки передісторії: рік працював в академії наук (безкоштовно, авжеж), якось себе зарекомендував і восени на міжнародному симпозіумі мене представили професору з University College London. Професор з цього університету запросив мене на стажування. Оплатити його мені могла Британська фізіологічна спільнота (членом якої я являюсь. До слова, українська спільнота мене не прийняла ). Заповнив документи, весь час мені допомагали з документами вище згаданий проф. та його лондонські колеги хоч мене абсолютно не знали. Відправив, і дивлячись Шерлока чекав, що можливо погуляю по тим вулицям. В заявці просили вказати мій мейл та деканату мого інституту. До 18го березня мені мали прислати відповідь. Нічого не отримавши, я написав в офіс спільноти щодо результатів. Отримав лист з трьома вибаченнями і подивом, що лист з результатами, який вони відправили 8 лютого (давайте ще раз - 8го лютого) в деканат – не передали мені. На цю програму я не пройшов, але в листі був ще список програм, за якими моя тема має пройти на грант. Але отримавши його майже через два місяці, я нікуди вже не встиг подати документи.
!! Варто зазначити, якби я пройшов по цій програмі, то в другому листі була б анкета, яка підтвердила отримання мною овер 80 000 грн. Якби позитивна відповідь прийшла на мейл університету, і я б все одно чекав до 18 березня і мене б виключили з програми, бо я на протязі 20ти днів не підтвердив свою участь)) Дякувати, комусь там, прийшла відмова і зараз мені не хочеться спалити університет.
На радощах, я прийшов в деканат запитати, як так вийшло. Відправили мене по двом кабінетам і тут я знайшов секретаря, яка ПРИЙМАЄ і ЧИТАЄ пошту інституту. І тут починається моє найулюбленіше:

-Який лист? Мені нічого не приходило. – каже мені мила жіночка.
-Тобто мені брешуть в брит. фізіологічній спільноті спихуючи вину на Вас? Ви серйозно мені це говорите?
-Я не бачила той лист! В тебе він є?
(кладу їй телефон на стіл з відкритим листом. Дивиться на мене.)
-Ви прочитали? – питаю я.
(Дивиться на мене)
-Ви не читаєте англійською, так?
-Я не зобов’язана! Я не твій секретар. Приходив лист, мабуть. Але там не було твого прізвища.
-Ви думаєте, що Ви мені кажете? Вам прийшов лист з результатами подачі на грант і вони не вказали ім’я? По Вашому вони написали: «Ось результати аплікації якогось вашого студента..»? Покажіть, будь ласка, лист.
-Я чищу пошту. Я його видалила.
-Вам прийшов лист від британського фізіологічного товариства, Ви, секретар що приймає пошту інституту, не можете його прочитати бо він англійською і видаляєте його?
-Звідки я знала! Ти ж мене не повідомив, що тобі має прийти лист! Яке ти право мав вказувати цей мейл! Він же не твій!...(для довідки ще раз. Яке право я мав в графі «university's email address» вказати [e-mail] ?)…Знаєш скільки в мене тут листів приходить?! Я не твій секретар!

Закінчив милу розмову коли жіночка почала кричати, вийшов і подумав, що варто все ж написати скаргу. Я не здам екзамен – залишусь без стипендії чи відрахують за неуспішність. Чому я сьогодні сплю 3 години бо готуюсь до пар, а до мене відношення, як до спама від емвей? А на кону то 80 тисяч, як не як моя мрія та майбутнє. Прямо за дверима стоїть зам. директора інституту. Підійшов до нього і запитав де я можу написати скаргу на працівника інст. А що трапилось цікавиться він в мене. З незадоволеним обличчям, наче я до нього в метро за: поможи чим можеш, Бог отдасть, мені підсумовують.

-Ти сам винен. Чого ти вказав цей мейл? Я не люблю коли мій телефон комусь дають..*багато слів про те що я сам винен і чому це в деканаті ніхто не знав, що я подаюсь*
-Хіба це не офіційна пошта інст.?
-Ні! Це пошта директора.

- [e-mail]?
- І що, в мене теж пошта олімпіада біо *собачка щось там*
…
І далі ще хвилинка про те що я сам в усьому винен і гоу хом.
Я розумію, що нікому не треба скандали, скарги і тд. Та і на що, коли є студент – козел відпущення – щоб не сталось.
На початку 18 ст. Дж. Свіфт висміював через сатиричну розповідь про пригоди Гулівера суспільний устрій. Підкажіть, а то я ніяк не придумаю сатири до ситуації коли беруть людину на роботу читати пошту, яка не вміє читати.
І трошки про глобальне. Як же тупить Путін. Якщо не вигідно було щоб на території України був Євросоюз і НАТО, то треба було навпаки нас по-швидше туди пропихнути і ми б розвалили і перше і друге. В мене вже є кандидат нас пост генерального секретаря.

P.S. Деканат, замдиректора і тд. Прочитаєте це і не забирайте в мене холодильник, будь ласка, його мама купляла.

Часть вторая, развязка.

Часть вторая, развязка: vk.com/dashkovskyy?w=wall72404581_14332

Продовження історії, що постом нижче. 👇
Вчорашній пост Вам сподобається більше, але є ще те що варто сказати.

Мені приємно те, що Ваша підтримка і співучасть лайками і коментарями все ж привернули увагу до проблеми, яка судячи з коментарів є всюди. (це апріорі зрозуміло що всюди, але важливо про це говорити і не приймати за належне, як багато хто робить)
Мені приємно, що адміністрація сьогодні зранку доклала зусиль, щоб весь конфлікт звести на ні. Дякую за вибачення, за нормальну і конструктивну розмову і пропозиції щодо вирішення від Короткого Олександра Григоровича. І в свою чергу приношу вибачення тим хто ніяк не причетний до ситуації, а сьогодні попав під розбір польотів.

І найголовніше. В пості нижче я не хотів вказувати імен. Я намагався абстрактно описати ситуацію, яка як на мене є багато в чому повчальною, для студентів та працівників інституту (як виявилось прочитали це і викладачі і адміністрація і тд.).
Випадково головний (як я розумію) секретар, її колеги, і рідні сприйняли це на її рахунок. І коментарі від дуже емоційних і користувачів в вк, дуже образили цю людину.
Мені дуже прикро і я приношу свої щирі вибачення Татьяні Олександрівні Карпюк, що так вийшло. Я її бачив раз чи двічі і вона будучи ні при чому до цієї ситуації постраждала.

І, для уникнення непорозумінь, незважаючи на те що сказано вище, все ж під кожним написаним словом вчора я готовий підписатись, і говорити про це знову. В університеті безліч є ще проблем і кожен студент вам назве по 10ть таких історій. Те що сьогодні люди не причетні до ситуації зі мною теж під це все попали - ще раз підкреслює все сказане нижче. Те що вчора коли я хотів просто дізнатись про лист, а потім поскаржитись на невідповідне відношення до себе - а сьогодні все змінилося і мені принесли вибачення і разом зі мною вже думали як вийти з ситуації, що склалась, говорить про те що єдиний шлях якось бути почутим - це написати в соц. мережі і дочекатись реакції спільноти студентів, хоч в інтернеті. Ще раз мої вибачення людині, що випадково комусь здалася винною.

Україна – це ми. Це наше відношення до свободи своєї, до свободи іншого і до своїх обов'язків. Не країна погана, не влада, просто варто починати з себе. Ще раз всім дякую за підтримку і теплі слова!